УВАГА! Стаття містить спойлери до роману «Мене вже немає»!

«День бабака», «Грань майбутнього», «Дівчина, що підкорила час»… хоча, ні, «Дівчина» це не про те. Арка про літні канікули в «Меланхолії Харухи Судзумі», епізод серіалу «Надприродне» та безліч інших варіантів на тему часової петлі. Всі вони так чи інакше розповідають про героя, який замкнутий у певному проміжку часу: день, тиждень, кілька тижнів. У «Мене вже немає» я хотів показати трохи інший бік часової петлі.

Що таке часова петля? Це замкнутий відрізок часу, який постійно повторюється. З погляду однієї чи навіть цілої групи героїв («Меланхолія Харухи Судзумії»). Усвідомлення петлі відбувається з різних причин: герої пам'ятають, що час замкнутий; вони відчувають діжа вю (яке, до речі, може і є ознакою того, що всі ми тією чи іншою мірою проживає часову петлю); з ними трапляється подія, через яку вони усвідомлюють петлю. Так чи інакше, йдеться про героїв, які всередині петлі. А що з тими, хто за її межами?

Ми звикли бачити героїв, які за петлею, як статистів, які повторюють одні й самі рухи, роблять одні й самі вчинки та лише спонтанні дії головного героя здатні змінити хід подій. А якщо ті, які «за», здатні помітити петлю? Це неможливо, скажіть ви. Аж ніяк, відповім я.

Припустимо, що петля обмежується одним днем і цикл перезапускається за однієї з двох умов: герой засинає або вмирає. З незрозумілих причин, не заснути він не може. Ближче до півночі, щоб він не робив, сон зморить його. Уявили? А тепер уявляємо далі. Петля не одна. Початок ланцюжка невідомий, але щодня у житті людини чи певної її частини – це петлі. Тобто, якийсь часовий відрізок є ланцюжком із часових петель. Наприклад, рік, хоча достеменно нам невідомо і це особливої ролі не відіграє. А тепер згадуємо той самий «День бабака». Яким був герой Білла Мюррея на початку? Яким він був у середині фільму? А яким наприкінці? Це різні персонажі. Він змінювався, але для нас це була плавна зміна, тому що ми бачили його шлях день у день, якщо таке стосується часової петлі. Для решти він змінювався різко. Раз і перед ними абсолютно інша людина.

Таким побачила Андре Шанталь. Він змінився. Це було на контрасті, вона порівняла Андре з минулого, яке зображено на фотографіях, був її спогадом, з тим, якого бачила останні дні. Вона помітила зміни у ньому та намагалася знайти причину цих змін.

Залежно від вибору читача, Андре розповідав Шанталь про петлю часу або замовчував це, знаходячи відмовки. Але треба розуміти, що Андре БУВ у петлі часу. Розповідь ведеться не тільки з позиції Шанталь, але з позиції Андре, тому наявність петлі для читача не є секретом.

Чому так? Чому петля не є якимось сюжетним поворотом? По-перше, зробити сюжетний поворот складно, не розкриваючи карти про існування петлі. Андре існує всередині петлі, але для Шанталь час іде звично. Для неї немає петель, вона просто бачить свого чоловіка, який змінюється. Візьмемо першу сюжетну лінію. У ній Андре розповідає Шанталь про петлю, але наступного дня, як ні в чому не бувало, йде на роботу. По суті, перед Шанталь дві різні людини: Андре «четвер» та Андре «п'ятниця». У кожного з них різні погляди на петлю «Четвер» втомився і зневірився, тоді як «п'ятниця» зміг пристосуватися до петлі. Якщо брати позицію Андре, то в різних петлях він знаходився на різних стадіях: розпач, усвідомлення, прийняття тощо.

По-друге, кінцівок кілька. Тож тримати інтригу складно. Можна, звичайно, зіграти на Шанталь, на її нерішучості чи навпаки самовідданості, але треба пояснити поведінку Андре. Чому він такий? Інакше у читача з'явиться враження, що він психічно не здоровий. І взагалі такий твіст може пройти один раз, у всіх кінцівках він не цікавий. Куди цікавіше до чого приведе дія чи бездіяльність героїв. Петля - це частково мотив Андре. Вона виправдовує, якщо можна сказати, його дії. Він згадує, як Шанталь сприймала його минулі зізнання про петлю і це викликає у ньому страх, ненависть, лють. Найчастіше саме ці почуття.

Як я вже казав, кінцівок кілька. По суті кожна гілка одночасно є як закінченою історією, так і частиною загальної історії. Це один із можливих варіантів, а не встановлений канон. Кожна з кінцівок правильна.

Я просто показав, що буде, якщо герої прийматимуть різні рішення. Адже й Андре неодноразово стикався з наслідками своїх одкровень перед Шанталь і в різних петлях результат відрізнявся. Водночас можна зрозуміти й Шанталь, адже вона не знає, що відбувається з її чоловіком і фраза «Люба, я в петлі» викликає різні реакції. Перша, звичайно, це думка, що чоловік збожеволів. Друге, це бажання допомогти йому. Третє, це варіанти допомоги.

Варто відзначити, що від вибраних варіантів залежить характер персонажів. Десь вони виявляють слабкість і мовчать, десь навпаки, рішучість та силу характеру. Роман має відправну точку, перший день, але далі все розвивається вже за різними сценаріями. Ми бачимо і як Андре плаче, і його ж у пориві люті. Шанталь також різна. То вона сміливо говорить Андре про те, що знає про петлю, то боїться його. То вона вірить йому, то ні. Було навіть, що вони разом розчленовували сусідів.

До речі, про сусідів. Героїв у романі не багато, Шанталь, Андре, їхня дочка Валері та сімейство Боссе, чиї імена невідомі. Ну, окрім сина Артура. Так вийшло, що у головних героїв є лише імена, без прізвища, а у другорядних лише прізвище – Боссе. Так, є й інші епізодичні персонажі, які не виходять за рамки одного розділу, не кажучи вже про сюжетну гілку, але вони незначні.

Сім'я Боссе так само відрізняється від гілки до гілки. Ні, на їхню поведінку та характери не впливають головні герої, просто вони такими вийшли. Мадам Боссе завжди підтримує Шанталь, але при цьому проявляє інтерес до її чоловіка. Не відкрито, але все ж таки. А ось у дев'ятій кінцівці, вона проявляє інтерес до самої Шанталь. Незначний, але все ж таки.

«Мене вже немає» це складний роман. Насамперед для мене, як автора. Він мав показати часову петлю з позиції людини, яка перебуває поза нею. Як ця людина реагує на поведінку «замкнутого», як вона намагається йому повірити, допомогти.

Також роман має розгалуження. По суті, кожен сюжет коротенький, всього дев'ять розділів, і вважати їх як різні дев'ять книг не варто. Це одна книга, але з дев'ятьма кінцівками. Розділи їх, і отримаєш дев'ять коротеньких... ні, навіть не повістей, а оповідань. Як не крути, а «Мене вже немає» цілісна лише разом.

Чи хотів я, щоб усе так вийшло? І так, і ні. Я не зміг реалізувати саспенс, з яким роман виглядав би куди напруженішим і похмурішим. Але мені вдалося реалізувати ідею з кількома кінцівками та показати історію з позиції людини, яка не у часовій петлі.

Мені результат подобається. Роман вже написаний, але зараз я роблю його переклад та намагаюсь як частіше викладати тут нові глави.