Пил богів

На подив Гіла, Міяко не хвилювала відведена для неї роль у плані Діани. Навіть навпаки, дівчина була рада залишити це місце.

Рівно об одинадцятій, коли в Самотній вишні починається комендантська година, Міяко вийшла з кімнати. Охоронці біля її дверей виструнчилися струнко. Міяко секунду вагалася, але все ж стрибнула на одного з солдатів і вчепилася йому в горло. У солдата округлилися очі, він спробував щось вимовити, але замість слів з рота в нього полилась кров. Його товариш настільки був вражений побаченим, що не зміг навіть поворухнутися. Міяко повільно підвелася, повернула закривавлене обличчя до солдата і різко стрибнувши, перекусила горло. Весь цей час Гіл спостерігав за тим, що відбувається. Міяко була спокійна, коли вбивала людей. Її погляд не передавав жодних емоцій і тільки зараз, коли перша жертва затихла, а друга все ще наповнювала коридор булькотінням, дівчина повернулася до Гіла і посміхнулася.

- Все правильно, господарю? - Запитала вона, витираючи рукавом кімоно кров з обличчя.

«Ні, нічого не правильно!» - захотілося крикнути Гілу, але він знав, що його слова вже нічого не змінять. Так, Міяко хотіла вбити цих людей.

- Все правильно, - усміхнувся він у відповідь і почав стягувати з солдатів зброю та форму. За задумом Діани вони мали переодягнутися в японську форму і так пройти непоміченими містом. Тільки була проблема: форма мала Міяко.

- Вузько! – невдоволено бурчала Міяко. Вузька сорочка насилу застібалася на дівочих грудях. Та й Гілу форма була замала, що говорити про Діка, який був вищий і більший за Гіла. Гіл вирішив переодягнутися у свій одяг. Все-таки зручніше і немає слідів крові, а Міяко залишилася у військовій формі, насилу застебнувши сорочку.

- Господарю? - Здивувалася дівчина.

- Все одно маленька, так краще, - відмахнувся Гіл, піднімаючи зброю, - пішли! – махнув він у бік сходів.

На сходах так само був пост. Там завжди чергував один солдат. Він здивувався, побачивши Міяко в закривавленій формі, і навіть щось запитав у неї, але результат був один: дівчина перегризла йому горло. Щоправда, у стрибку форма таки не витримала і ґудзики на грудях відлетіли.

– Ой! - скрикнула Міяко, сором'язливо прикривши груди. Вона не особливо соромилася Гіла, він вже бачив її практично оголеною в лавці работоргівця, але вона звикла, що її постать прихована, та й багато інших жінок вважають за краще приховувати свою наготу.

- Тримай, - Гіл швидко стягнув із себе сорочку і віддав їй Міяко.

- Ви впевнені? - роздивляючись одяг Гіла, запитала Міяко. Господар дав їй свою сорочку! Дівчина крадькома понюхала, вдихаючи запах Гіла.

- Кімоно ти все одно не одягнеш, - сказав він, - а я його сорочку натягну. Вона лише трохи в крові вимазана.

Сорочка цього солдата була ще меншою, і застебнути її Гіл не зміг, прийшло зав'язати на животі.

Більше постів у будинку не було, залишалося пройти лише зовнішні патрулі.

- Маскарад, - тільки й змогла сказати Діана, побачивши парочку.

- Форми нашого розміру немає, - сказав Гіл, - вони всі невисокі та худі.

- Ясно, - кивнула Діана, - прориватимемося так.

- Прориватися, голосно сказано, - сказав Дік, оглядаючи зброю. Три гвинтівки із трьома запасними магазинами до кожної. У кожному магазині по сім набоїв, всього двадцять вісім набоїв на одну гвинтівку. Три п'ятизарядні револьвери та ще по п'ятнадцять набоїв для них у патронажі. А так само три ножі та три багнети для гвинтівок, які були зняті зі зброї та прибрані в поясну сумку.

- Зараз ще пару добудемо, - сказала Діана. - Ходімо! - вона взяла один револьвер і одну гвинтівку, причепивши до неї багнет. Дік із Гілом зробили так само, віддавши ножі Міяко.

Біля входу стояли Стефан з Еріком, дивлячись на патруль. Два патрулі по два солдати постійно патрулювали периметр. Патрулі, як і охоронці в будівлі, змінювалися кожні дві години. Зміна була якраз об одинадцятій, з початком комендантської години.

- Ідуть? - тихо запитала Діана у Стефана, що виглядає у двір. Той мовчки кивнув.

- Міяко, - сказала вона, і дівчина вийшла з дому, передавши ножі Еріку. Патруль, що підійшов, зупинився і почав ставити запитання. Міяко не стала нічого говорити, а лише стрибнула на одного з них, вчепившись у шию. Цього разу напарник не розгубився і швидко скинув рушницю. Гіл збирався кинутися у дверний отвір, скидаючи гвинтівку, але Діана його зупинила. В цей момент Ерік швидко метнув ножа, який встромився другому в голову.

- Чудово! - Прошепотіла Діана, - тепер швидко ховаємо їх у будинку, беремо зброю і йдемо.

Затягнувши всіх у будинок, вони поповнили боєзапас і швидко пробігли до невеликої будівлі недалеко від воріт. Там вони планували перечекати, доки пройде другий патруль і лише після цього залишити обгороджене подвір'я. Сховавшись, вони почали чекати. Дік обережно виглядав з-за рогу, поки інші стояли вздовж стіни, чекаючи на його сигнал. Раптом з іншого боку почувся дзвін посуду. Усі різко обернулися на звук. З іншого кута будівлі стояла японка у кімоно. Вона несла тацю з брудним посудом і, побачивши наших героїв, упустила його. Ближче за всіх до неї стояв Стефан. Він схопив гвинтівку як спис і кинув її в жінку. Штик ударив їй у груди, поваливши на землю. Стефан підбіг до жінки, витягнув гвинтівку, глянув на тіло і завдав ще одного удару в обличчя.

– Останнє не обов'язково було, – процідила крізь зуби Діана.

– Мені здалося, що вона ще жива, – спокійно відповів Стефан, – тому я її добив, свідки нам не потрібні.

— Містере Море, через дві години вони знайдуть трупи та дізнаються, що ми втекли, — заперечила Діана.

- Тоді може, покинемо це місце? – спитав Стефан.

- Містер Камерон? – тихо спитала Діана.

- Одну хвилиночку, - не обертаючись, прошепотів Дік, - всі пішли, можемо бігти.

Ворота двору хоч і були високими, але, по суті, були лише кованими ґратами. Міяко перелізла першою і почала вдивлятись у слабоосвітлену вулицю, виглядаючи патрулі. У цей час Діана та інші члени команди перелазили через ворота.

Вночі Самотня вишня слабко освітлювалася. Газові ліхтарі, звичайно, були, але тільки на великих вулицях, де снували патрулі. Тому Діана вирішила направити свій загін до мети вузькими вуличками, які не освітлювалися і там зустрічалися патрулі рідше.

- Як би нам так не заблукати, - бурчав Дік.

– Містер Камерон, будь ласка, стримуйтесь, – відповіла йому Діана.

- Та я, власне, і мовчу, - відповів Дік. По суті, так і було, просування загону проходило в тиші, лише Діана зрідка звірялася з зірками, орієнтуючись на них. Карту фортеці вона не змогла скласти, тому шлях до порту був приблизним. Але напрочуд, за годину з невеликим вони змогли наблизитися до порту. Точніше, до портових доків, де зберігалися дирижаблі. Охорони тут не було, лише паркан із колючим дротом. Над парканом виднілися доки: високі споруди з похилим дахом, але без стін. У цих спорудах проводилося технічне обслуговування дирижаблів. Ремонт і серйозніше обслуговування проводилося в закритих доках, вони знаходилися на протилежному боці порту.

Закинувши куртку Діка на дріт, команда перебралася через паркан. Вночі доки не працювали, тому герої змогли сховатись у тіні великого транспортного дирижабля.

- То який беремо? - Запитав Дік.

- Он той, - Діана вказала на бойовий дирижабль, що стояв на злітному майданчику з опущеною апареллю. Біля апарелі стояло кілька солдатів із пістолетами. Чи то пілоти, чи охорона, але вони просто стояли, курили та весело про щось розмовляли.

– Може, таки цей? - Дік показав на той, за яким вони ховалися.

- Це транспортник, - роздивляючись солдат, сказав Стефан, - він повільний і не має зброї. А на майданчику три бойові дирижаблі. Цей готується до зльоту, ті, далекі, - він вказав ліворуч, де в тіні закритого дока стояла пара дирижаблів, - ще треба готувати до зльоту, а в цього вже двигуни працюють.

– Скільки там може бути людей? - запитала Діана.

– Не знаю, – знизав плечима Стефан. – У нього одна курсова гармата та дві бортові направлені у нижню сферу. Швидше за все це дирижабль вогневої підтримки. Три гармати по три людини розрахунку, пара пілотів, пара техніків та пара кочегарів у відсіку двигуна. Усього людей п'ятнадцять.

– Ого! – свиснув Ерік.

– Ага, – відповів Стефан. - Міяко, - хлопець покликав нескота, - ти зможеш тихо зняти тих, хто стоїть біля апарелі?

- Біля входу? - перепитала Міяко, підійшовши та вдивляючись у темряву.

– Так, – кивнув Стефан. Гіл промовчав, хоча хотів сказати, що настав час закінчити з експлуатацією Міяко.

– Тоді вперед, – Стефан підштовхнув її до спини.

– Але… – Міяко зам'ялася, обернувшись на Гіла та Діану. Гіл відвів погляд, а Діана ствердно кивнула.

– Там, – Міяко вказала у бік двох інших дирижаблів, – стоїть людина, без зброї.

– Де? - Дік скинув гвинтівку і подивився у бік, куди вказує дівчина, - не бачу.

- Он же він стоїть, біля опори.

— Ні, не бачу,— похитав головою Дік.

– Все одно, – сказав Стефан, – тримай ту ділянку під прицілом. Є ще сторонні?

- Легко сказати «під прицілом», - тихо пробурчав Дік, вдивляючись у темряву. Стефан проігнорував його бурчання.

– Я не бачу, – відповіла Міяко і попрямувала до дирижабля. У цей момент у порту завила сирена.

– Нас виявили? – розгублено спитав Ерік.

- Швидше за все, тільки виявили, що ми втекли, - сказала Діана, - і вирішили підняти всіх по тривозі! Міяко назад! Містер Море, містере Камерон, до бою!

Міяко швидко кинулася назад.

- Вас зрозумів, - спокійно промовив Стефан і відкрив вогонь по солдатах, що забарилися, біля апарелі. Перший постріл повалив одного із солдатів. Другому вдалося застрибнути у дирижабль. Третій же вирішив залягти поряд з дирижаблем і відкрив вогонь у відповідь. Влучний постріл прикінчив його.

Дік стріляв убік, куди вказала Міяко.

- Його там уже немає, - сказала вона.

- Вперед, до дирижабля! - скомандувала Діана, і команда побігла до машини. На постріли стали виходити солдати з будівлі, що примикала до закритих доків. Помітивши порушників, вони відкрили вогонь на ураження. Пригнувшись, команда добігла до дирижабля. Щойно постать Стефана з'явилася на апарелі, переляканий солдат відкрив вогонь. Він щось кричав і палив без розбору. Випустивши п'ять куль з револьвера, він здивовано став посеред бойового відсіку і дивився на свою зброю. Першою в дирижабль увірвалася Діана. Вона підбігла до солдата, і, поки той тягнувся до ножа, схопила його за шию лівою рукою. Механічні пальці з такою силою стиснули шию, що кістки захрумтіли. Смикаючись в агонії, солдат випустив ніж на підлогу. З жахом за цією картиною спостерігали пілоти та кочегари, що вийшли на шум пострілів. Постріли пролунали з-за спини Діани, і за мить ще чотири трупи з'явився в дирижаблі. Дік і Стефан перевірили тіла з револьверами напоготові.

- Мертві, - констатував Дік.

- Чудово, - сказала Діана, - злітаємо!

Стефан мовчки кивнув і попрямував до кабіни. Міяко та Ерік вже піднялися в дирижабль і стояли поряд з Діаною, чекаючи наказу, Гіл же відстрілювався від японських солдатів, які намагалися прорватися до дирижабля.

– Закриваємо апарель! - скомандувала Діана і Гіл різко рвонув важіль, розташований біля виходу. Поволі апарель почала підійматися.

- Містер Марлоу, містере Камерон, спускайтеся до котла! - віддавала розпорядження Діана, Гіл і Дік кивнули та спустилися до котла, - Містер Форс, Міяко, ви допоможете мені, заряджаємо зброю!

– Ви вмієте користуватися ним? – здивувався Ерік.

– Не зовсім, – відповіла Діана, – але не думаю, що чимось відрізняється від британського аналога.

До трагедії з Натаніелем, Діана була присутня при випробуванні подібної гармати, виробленої компанією її батька. Все-таки вона спадкоємиця і повинна була привчатися до ведення сімейної справи. Запам'ятати прості дії, які здійснюються розрахунком, було не складно. Хто тоді міг знати, що їй знадобляться ці знання, отримані в нудному спостереженні за розрахунком на полігоні.

- Тяга! – крикнув Стефан із кабіни. - Потрібна тяга!

– Зрозуміла! - крикнула у відповідь Діана, і, нахилившись над спуском у котельню, прокричала Гілу. - Містере Марлоу, потрібна тяга!

- Зараз! - крикнув у відповідь Гіл і відкрив затвор котла, - закидаємо!

- Ех, змусили старого вугілля кидати, - пробурчав Дік, але взяв лопатку і почав вкидати вугілля.

- По краях розкидайте! - промовив Гіл. - Інакше толку не буде.

- Як так? – здивувався Дік.

– Вугілля треба кидати туди, де його менше, так буде краще, – пояснив хлопець. Життя в Лондоні навчило Гіла також ремеслу кочегара. Адже першою його роботою в столиці була саме котельня зимового опалення, де він під керівництвом старого інваліда війни пізнавав усі принади роботи з топкою.

- Вік живи, вік навчайся, - здивовано промовив Дік. - Турбіни з автоматичною подачею вугілля звичніше.

Повільно дирижабль почав здійматися в небо. Поки Дік із Гілом кидали в топку вугілля, Діана наводила бортову гармату. Міяко з Еріком відтягли тіла вбитих до гармати правого борту, поки Діана розбиралася зі зброєю на лівому борту.

— Містере Море, — гукнула вона, — будьте так люб'язні, покружляти над портом, я хочу влаштувати невеликий салют нашим провідникам!

- Як вам буде завгодно! – відповів Стефан.

Снаряди для гармати були з'єднані з капсулями для більш швидкого перезаряджання. Тому для зарядки зброї слід просто відкрити затвор на казенній частині, засунути туди снаряд, закрити затвор і натиснути на важіль спускового механізму. Прицілювання проводилося за допомогою двох роликів, по вертикалі та по горизонталі. В ідеалі, звісно, у наведенні гармати допомагали пілоти, маневруючи над ціллю, але такої розкоші вони не мали. Хоча…

- Містер Мор! - крикнула Діана, - візьміть трохи вліво!

- Нема чого так кричати, - почувся поруч голос Стефана. Дивуючись, Діана подивилася на стіну, поруч із бійницею був невеликий переговорний пристрій.

- Вибачте, містере Море, - сказала Діана.

- Трохи вліво? – перепитав Стефан.

- Так, - відповіла Діана.

– Як накажете, – сказав Стефан. Дирижабль трохи нахилився, і Діана спіймала в приціл один із бойових дирижаблів, що стоять на злітному майданчику. Його якраз почали готувати до зльоту, але він був такий самий, як і цей і не мав озброєння на куполі, тому не міг вести вогонь перебуваючи на землі. Солдати, звичайно, відкрили вогонь із рушниць по втікачах, але броньований корпус зводив їхні зусилля нанівець.

Діана натиснула на важіль, і гуркіт пострілу заклав вуха. Зброя сіпнулася на лафеті та швидко повернулася у вихідну точку. Снаряд потрапив у майданчик поряд із дирижаблем, піднявши хмару пилу від розбитого бетону.

– Промазали! - Крикнула Діана. – Перезаряджаємо!

Якнайшвидше вона разом з Міяко перезарядила зброю. Ерік допомагав тим, що подавав снаряди, його зросту було замало перезаряджання.

Стефан кружляв над портом, тримаючи лівий борт поверненим до цілі, дозволяючи Діані прицілитися і вистрілити ще раз. Тепер снаряд влучив у ціль, пошкодивши купол: там був великий отвір в передній частині. На жаль, цього було недостатньо. Навіть з такими пошкодженням, дирижабль міг злітати та відкрити вогонь по втікачах. Тому, Діана продовжувала стріляти. Ще два постріли потрапили в купол, а третій, пробивши дирижабль наскрізь, вибухнув в бойовому відділенні, що призвело до детонації усього боєкомплект дирижабля. Вибух був такої сили, що дирижабль який стояв поруч уламками пошкодило купол, а вибуховою силою його завалило на бік.

- Ура! – радісно закричала Міяко.

- Містер Мор, - сказала Діана в переговорний пристрій, - ми подбали про переслідування, покидаємо замок.

У вухах ще лунав звук від пострілів.

– Вас зрозумів, – відповіла Стефан, – йдемо на захід.

Діана втомлено опустилася на підлогу, біля гармати.

– Я до господаря! - вигукнула Міяко і кинулася до казанів.

Гіл і Дік весь цей час кидали вугілля в топку. Вони чули відгуки пострілів, а гуркіт дирижабля, що вибухає, налякав навіть їх, хоча паровий двигун створював не менше гуркоту, ніж стріляюча гармата. Але більше дискомфорту давало маневрування дирижабля. Нахили в різні боки призводили до того, що вугілля розсипалося, і його важко було кидати та розподілити по топці.

– Та що за! - вилаявся Дік, після чергового маневру Стефана, - вони рівно можуть вести дирижабль?!

- Вони все ще стріляють, - прислухавшись до звуків нагорі, промовив Гіл. У цей момент за бортом щось вибухнуло. Це був не постріл у відповідь.

- Що це? – злякано запитав Гіл.

— Мабуть, потрапили до складу зброї, — помовчавши, відповів Дік. - Якщо стрілянина припинилася, отже, поклали, якщо не всіх ворогів, то більшу частину точно.

- Господарю! – у котельню ввалилися Міяко. – Ми їх підірвали! Ви б бачили! Ба-бах! - Дівчина розвела в сторони руки показуючи потужність вибуху, навіть на шпиньки підвелася. - Один дирижабль на частини розлетівся, а другий так, раз і на бік упав! - вона нахилилася на бік, показуючи, як дирижабль упав. Вона була збуджена. Стрільба з гармати їй дуже сподобалася, а шум, що залишився у вухах, приємно бадьорив. Серце шалено калатало і їй не сиділося на місці.

У цей момент дирижабль струснуло, і зліва почувся гуркіт.

- Що це? - запитав Гіл.

- Гадки не маю! – відповів Дік, підводячись сходами. Гіл і Міяко пішли за ним.

- Що трапилося? – спитав Дік, підвівшись у бойове відділення.

- У нас мало не потрапили! – відповіла Діана. - Проходимо лінію зовнішньої оборони Самотньої вишні.

Вона так і стояла біля гармати, але не відчиняла вогонь. Сенсу в цьому не було, зенітних гармат багато та знищення однієї чи двох нічого не змінить.

- Зрозуміло, - відповів Дік і збирався вже повернутися в котельню, як знизу щось штовхнуло. Усіх підкинуло у бойовому відділенні. У котельні пролунав вибух, підлогу вигнуло, відкинувши Гіла та Міяко до апарелі. Хлопець закрив собою дівчину і сильно вдарився.

- Господарю! - схвильовано сказала Міяко, дивлячись на лежачого Гіла.

Діану вдарило о казенну частину гармати. Дік сяк-так утримався за перила і тепер зі страхом дивився туди, де мало бути котельне відділення. Його не було. Пряме влучення в днище дирижабля розірвало котли, і тепер унизу зяяла величезна дірка. Сам дирижабль не розірвало частини лише завдяки посиленим перегородкам. Машина була розрахована на втрату котлів.

- Що там?! – крикнув Стефан із кабіни.

– Котли відірвало! – прокричав у відповідь Дік.

– Що?! – здивовано перепитав Стефан.

– Котли вибухом відірвало! – повторив Дік.

– Ось же! – вилаявся Стефан. - Все, йду на посадку, тримайтеся!

Без котлів дирижабль у небі довго не протриматися, вони не лише забезпечують обертання гвинтів, а й нагрівають повітря у камерах купола, що дозволяє дирижаблю триматись у небі. Не всі дирижаблі літають за рахунок водню у куполі. Є й такі, що підійматися у небо за рахунок нагрітого повітря. Їх вважають безпечнішими для застосування у військових діях, хоча вугілля вони споживають набагато більше. І у разі пошкодження котлів вони не тільки не можуть рухатися, але починають повільно падати.

Тепер дирижабль наших героїв був знерухомлений і втрачає висоту. За інерцією він ще рухається вперед, але набрати швидкість не зможе.

Вогонь по дирижаблі все ще вівся, але попадань не було, снаряди рвалися поруч, створюючи тряску.

– Усі цілі? - Запитала Діана.

- Цілий! – відвели Дік.

- Ми цілі, - прохрипів Гіл, підводячись. Діана кивнула, приймаючи їхні відповіді. Те, що Стефан цілий було і так ясно, він пристебнутий до крісла пілота, але Ерік не відповідав.

- Містер Форс? - запитала вона, озираючись. Поглянувши на зброю біля правого борту, вона завмерла. Ерік сидів, притулившись спиною до гармати, яку вивернуло вибухом ззовні. Звичайна картина, якби не одне «але», з його грудей стирчав наконечник снаряда. Під час вибуху котлів всі снаряди розкидало по бойовому відділенню і вони дивом не детонували. Мабуть, Еріка відкинуло до гармати та один зі снарядів, так само підкинутий вибухом, пронизав його.

- Ерік... - тільки й зміг вимовити Дік, побачивши цю картину. Карлик сидів, відкинувши голову назад. Таке відчуття, що він просто заснув, але він був мертвий.

- Приготуватися! – закричав Стефан. - Сідаємо!

Гіл притулився до стіни та міцніше обійняв Міяко. Від страху дівчина заплющила очі. Дирижабль почало трясти. Спускаючись, машина чіпляла верхівки дерев, які розривали й так понівечене черево дирижабля. Несподівано дирижабль завалився вперед, усіх підкинуло. Гіл побачив, як Міяко вислизнула з його обіймів і з округлими очима дивилася на нього. Потім біль у потилиці та темрява.

- Господарю!