Пил богів

- Йди вперед, мій блудний син, в кінці тебе чекає мир, – кричав на все горло вуличний співак, вичавлюючи акорди на гітарі. - Схили свої скроні та й не плач.

Діана у супроводі Міяко гуляла вулицями Таллахассі, столиці Флориди. Гіл з Граймсом зараз зайняті придбанням зброї, тому що всю наявну їм довелося продати ще в Південній Америці. За кілька днів Діана збиралася вирушити до столиці Нової Британської імперії – Пендрагон, раніше відомий як Нью-Йорк. Центр британських колоній був перейменований Джорджем Агнусом I відразу після оголошення незалежності. Там Діана планувала розпочати пошуки божественної зброї.

– Над галасом піднімаючись надію та істину шукаючи, я здійнявся ще вище, але все це ніщо, – продовжив співак уже спокійніше. - Я міг бачити, але сліпим прикидався, я міг думати, але божевільним здавався, і я чую голоси уві сні, Які говорять мені.

– Чудово співає! - захопилася Міяко, а співак тим часом потяг приспів:

- Йди вперед, мій блудний син, в кінці тебе чекає мир. Схили свої скроні та й не плач.

Діана стриманіше виявляла свої емоції, але з цікавістю спостерігала за виступом. Тому ні вона, ні Міяко, не помітили людину, яка стояла з другого боку вулиці та пильно за ними спостерігала. Вона була одягнена скромно. Недорогий костюм, капелюх, натягнутий на обличчя, щоб приховати опіки.

– Прикидаюся розумною людиною, моє шоу – зірка сезону і з розумним виразом мовлю про те що не розумію, – знову затягнув куплет співак, – У бурхливому морі емоцій метався, як корабель в океані їдучі вітром до фортуни, але я чув голоси.

Приспів повторився. Після нього співак не завів тихий та спокійний куплет, а продовжив динамічну тему:

- Йди вперед… Не повертайся! Йди вперед… Не обертайся! Тепер твоє життя вже не пусте, небо чекає тебе.

І закінчив він виконання приспівом.

– Браво! - вибухнула емоціями Міяко. Діана просто стримано поаплодувала і поклала в купюру в сто шилінгів, що лежить на асфальті.

– Ого! – здивувався співак, побачивши банкноту. - Шилінги! Забагато!

– Місцевої валюти у нас не так багато, – посміхнулася Діана.

- Ви з Британії? – спитав співак.

- Так, - кивнула Діана, - нещодавно прибули з південноамериканських колоній.

– Що ж, раджу вам обміняти шилінги на долари, – усміхнувся співак.

– Дякую, – з усмішкою кивнула Діана, – ми скористаємося вашою порадою.

Людина перейшла вулицю і стала осторонь дівчат, начебто зацікавившись вітриною з капелюхами.

- Удачі вам! – дзвінко промовила Міяко, коли вони з Діаною вже збиралися йти. Співак завів нову пісню. Тепер він співав про кохання:

- Я просто збожеволів від ідей, що переповнюють мене! Тисячі способів досягти такого щирого коханого. Кохання та ненависть, яка чудова суміш! У мене аж холодок по спині.

Людина хотіла наблизитися до дівчат, але її випередив невисокий франт у костюмі та відполірованих до блиску лакованих туфлях.

- Милі та прекрасні пані! – радісно вигукнув франт, перекриваючи Діані та Міяко шлях. Сьогодні вони справді мали чудовий вигляд. Діана була в довгій до підлоги сукні з ніжно-рожевої парчі. Довгі рукави приховували протез Діани, а тонкі рукавички допомагали сховати його остаточно. Ноткою фривольності в її вбранні були відкриті плечі та розпущене волосся. Міяко також була одягнена у світле плаття, але її спідниця була, хоч і пишною, але короткою, що досягала лише рівня колін. Вушки приховував невеличкий капелюшок.

– Дозвольте відрекомендуватись! - продовжив франт. – Коді Фейн – фотограф, художник! Фотографія тільки підкорює світ, але я впевнений, що найближчим часом вона займе гідне місце серед мистецтва!

Діана спробувала обійти настирливого юнака, але він знову перегородив їй шлях.

- Милі пані! – знову промовив франт. - Насмілюсь запропонувати вам взяти участь в одному заході! Вам це нічого не коштуватиме! Ви лише позуватимете, а я зніматиму вас на фотокамеру!

- Ми змушені вам відмовити, - роздратовано промовила Діана. Міяко навпаки, ця ситуація бавила. Їй було цікаво спостерігати за кривляннями цього франта.

– Ну що ви так одразу! – ніяк не вгамовувався франт. – Ось подивіться! - він дістав з-за пазухи стос невеликих фотокарток і простягнув Діані. - Серед них можете виявитися і ви!

Діана неохоче взяла картки та подивилася на першу з них. Очі її розширилися від подиву та обурення. Вона відкинула їх бік і, поки франт збирався відкрити рота для рбурення, схопила протезом за горло, піднявши над тротуаром.

Причиною такої поведінки стало не що інше, як вміст цих фото. На першому та єдиному фото, яке встигла подивитися Діана, була зображена оголена дівчина, що фривольно розкинула ноги, лежачи на столі. Опинитися серед напівголих дівчат! Такого баронеса фон Штанмайєр дозволити собі не могла. Та й не хотіла.

– Кхе… – кректав франт, звиваючись як вуж, – відпустіть… будь ласка…

– Пропонувати мені, Діані фон Штанмайєр, – люто кричала Діана, – спадковій баронесі Британської імперії таку гидоту?! Та як ти насмілився?!

Вона з силою відкинула франта убік. Посилений механізм протезу відкинув його аж на інший бік проїжджої частини. Невдалий фотограф перелетів жваву вулицю, мало не вдрукувавшись на другий поверх двоярусного автобуса. Перекинувшись кілька разів тротуаром, Коді Фейн уперся п'ятою точкою у вітрину магазину нижнього жіночого одягу, в якому манекени стояли якраз у таких позах, як і дівчата на його фотографіях.

- Ні, - простогнав Коді Фейн, - ці консервативні британці мене дістали. Все, їду з Флориди! Куди завгодно, хоч до Каліфорнії!

Тим часом Міяко присіла біля розкиданих карток і з цікавістю почала їх оглядати.

- Міяко! – обурено промовила Діана.

– Що?! - здивувалася дівчина, тримаючи в руках сороміцькі фотографії, - цікаво ж!

– Що там може бути цікавим?! - обурилася Діана і підійшла до нескота. Вона подивилася на фото, а потім на дівчину. Знову на Міяко, та знову на фото.

- У тебе постать краще, ніж у неї, - тицьнула вона пальцем у фото.

Людина знову наважилася підійти до Діани, але, помітивши офіцера поліції, що поспішав до неї, розвернувся і пішов геть.

- Міс, з вами все гаразд? - спитав поліціянт.

- Ні, - похитала головою Діана. - он той джентльмен, якщо його так можна назвати, - вона вказала на невдаху фотографа, який намагався піднятися на тому боці дороги, - пропонував мені та моїй супутниці зайнятися непристойностями! - вона вказала офіцеру на розкидані по асфальту фотографії.

- Фейн... - тихо і роздратовано промовив він. – Фейн! - люто закричав поліціянт, обертаючись до фотографа. - Фейн, я тебе попереджав! Ще раз побачу на своїй вулиці з цим… – поліціянт не зміг підібрати висловлювання, а невдаха фотограф уже дав деру. – Фейн! Фейн! - кричав йому в слід поліціянт і кинувся наздоганяти, щосили у свисток.

Діана похитала головою, дивлячись на цю гру у квача. Вона вже збиралася щось сказати Міяко, як…

– Вам просили передати! - дзвінко промовив Діані хлопчик, простягаючи складений вчетверо аркуш паперу.

– Хто? - здивувалася Діана, але взяла листок.

- Он той джентльмен! – хлопець вказав кудись у бік, де стояло кілька жінок, які розглядали афішу.

– Ой! – щиро здивувався хлопчик. – Але ж він там був! Клянуся своїми оцінками у чверті!

- Ти відмінник? - запитала у нього Діана, крутячи в руках папір.

– Ну… – протягнув хлопчик, переступаючи з ноги на ногу, – як сказати…

- Зрозуміло, - кивнула Діана і простягла хлопчику купюру в п'ятдесят доларів. Давати хлопчику шилінги вона не зважалась, хто знає, чи приймуть у нього в банку чи ні.

- О, красно дякую! – голосно подякував хлопчику і переконував геть.

- Мені його наздогнати? - запитала Міяко, яка мовчки спостерігала за картиною.

- Не варто, - відповіла Діана. Розгортаючи папір.

«Леді Штанмайєр!

Прошу вас прийти у трактир Пенелопи ван Стратен, що знаходиться за адресою Штросс-стріт 15/17 до кімнати номер 19.

До зустрічі, ваш старий знайомий»

– У вас є знайомі у цьому місті? - запитала Міяко, прочитавши записку.

- У тому й річ, що ні, - відповіла Діана.

* * *

Трактир знаходиться на околиці міста і був схожий на списаний до знесення будинок. Він був старим, занедбаним і похилим. Дивно, що ще не звалився.

Граймс був проти цієї авантюри. Він теж не міг уявити, хто ж цей загадковий старий знайомий. Запропонував він лише одне: зібратися і швидко покинути Таллахассі. Гіл його підтримав, але керівник експедиції Діана та її рішення було докорінно протилежним.

- Може, все-таки повернемо? – невпевнено спитав Гіл. Діана проігнорувала його питання, а Граймс лише знизав плечима. Міяко, яку Гіл умовляв залишитись у готелі, попрямувала з ними.

- Віаю! – нахабно вимовила молода дівчина з різнокольоровим волоссям і в одязі непритаманному леді. На ній була стара чоловіча сорочка, з засуканими рукавами та старі штани з високою талією і лямками. Вона стояла за стійкою реєстратора і від нудьги гортала старий модний журнал.

- Доброго вечора, - з усмішкою відповіла Діана. - Ви Пенелопа ван Стратен?

Діана не змінювала вбрання, як і Міяко, тому вони обидві сильно контрастували з дівчиною. Та й строгий костюм Граймса був не до ладу цьому місцю. Хіба що Гіл міг зійти за місцевого в штанах і сорочці, випущеної нагору, щоб приховати кобуру револьвера, що висить на поясі.

- Нєє, - засміялася дівчина, - Пенелопа була моєю бабкою, світла їй пам'ять! Все думала, що дід перший помре, але ні, пощастило йому. Дід мій, Кларк Уолдерн, після її смерті, відкрив цю конуру на старості років і назвав на честь дружини.

- Як цікаво, - сказала Діана.

– Ага! - розсміялася дівчина. - Що далі? Запитайте, чому наш готель, - вона зробила акцент на слові «готель», як би з невеликим глумом, - названий ван Стратен, а не Уолдерн?

- Ну... - протягнула Діана, але дівчина її перебила:

- Бо дід після похорону розплакався і сказав, що полюбив не Пенелопу Уолдерн, а Пенелопу ван Стратен! Ще що-небудь?

- Так, - кивнула Діана, - я хотіла б знати, хто живе в кімнаті номер дев'ятнадцять?

– Чоловік якийсь, – швидко відповіла дівчина. – Ви до нього?

- А він зараз у себе? - запитав Граймс.

- Ага, - кивнула дівчина, - тільки якщо будете вбивати, - вона вказала на кобуру револьвера, яка випирала з-під сорочки Гіла, - не на ліжку, кров погано відпирається.

- Добре, - посміхнулася Діана.

– Другий поверх, треті двері на право, – відповіла дівчина.

Діана з Граймсом попрямували до сходів.

- Ти залишишся тут, - сказав Гіл Міяко.

- Але... - почала протестувати Міяко.

- Стій тут! – суворо промовив Гіл і Міяко мовчки кивнула. Хлопець же пішов наздоганяти Діану та Граймса.

– «Божевільну Мері» будеш? - запитала дівчина, дивлячись на розгублену Міяко.

- А що це таке? - невпевнено запитала Міяко.

- Це шістдесятиградусний віскі, змішаний з томатним соком у співвідношенні один до одного, - відповіла дівчина. - Якщо не блюватимеш після першої склянки, то потім все піде як по маслу.

– Добре, – кивнула Міяко.

Тим часом Діана, Гіл та Граймс стояли перед дверима номер дев'ятнадцять. Переглянувшись із Граймсом, Діана постукала.

- Заходьте, леді Штанмайєр, - долинув з-за дверей чоловічий голос.

Діана відчинила двері й увійшла до маленької кімнати. У ній були лише ліжко, стілець та тумбочка. Ліжко було застелене, і поряд з нею стояла невелика валіза. Шпалери були частково обдерті, оголивши дощаті стіни.

На Діану дивився молодий чоловік зі шрамом від опіку на шиї, що йшов від потилиці та спускався під сорочку.

- Семюель Честер? - здивовано запитала Діана.

- Леді Штанмайєр! - усміхаючись, відповів Семюель.

- Але як? Ви ж загинули?

- Як бачите, ні, - відповів Семюель. - При падінні контейнер прорив борозну в м'якому ґрунті. Коли прогримів вибух, я стрибнув туди. Зверху мене накрила бічна стулка контейнера. Отямився я вже вночі. Боліла забита та обпалена спина, у вухах шум, гул: барабанні перетинки лопнули. Та я вижив. Щоправда, чую погано і лише на праве вухо. Хоча я планував покинути експедицію менш болісно.

- Покинути? - здивувалася Діана.

- Так, - кивнув Семюель, - покинути. Річ у тому, що я…

- Шпигун! – люто відповіла Діана. – Терорист, сепаратист, що вам більше подобається?!

- Подвійний агент, - сказав Семюель, - так буде краще.

- Тобто? - запитала Діана.

Семюель картинно нахилив коліно і сказав:

– Спеціальний агент таємної служби британської королівської родини Семюель Честер до ваших послуг.

– Спеціальний агент? - здивовано запитала Діана.

- Так, і мені потрібна ваша допомога.

* * *

- Це точно? - запитала Діана, вислухавши розповідь Семюеля. Вибравшись із лісу, він, як і вся команда, дістався Ростова-на-Дону. Там же найнявся матросом на судно, що прямує до Флориди з групою найманців. Так він опинився у Новій Британії. Але далі Флориди він не міг поїхати. Його документи загинули разом із «Буревісником», а тимчасові, видані за характеристикою капітана судна, на якому він сюди дістався, дозволяли пересуватися лише в межах автономної Флориди.

- У тому й справа, що це лише чутки, - сказав Семюель. - Тому мені потрібно потрапити до Пендрагона.

Йшлося про війну. Прийдешньої війни. Семюель був відправлений як секретний агент із легендою про те, що він терорист та сепаратист до експедиції Діани. У Китаї він мав її покинути та дістатися Нової британської імперії з пакетом дезінформації. Маючи при собі дезінформацію, він повинен був проникнути у вищі верстви суспільства Нової Британії та здобути дані про майбутню війну. Про неї вже повідомляли інші агенти, але після цього вони пропадали та більше не виходили на зв'язок. У таємній службі дійшли висновку, що вони потрапили до контррозвідки Нової Британії. Тому для заслання Семюеля використовували такий спосіб, а не скористалися вже наявною розвідувальною мережею. Вона була, але, швидше за все, контролюється контррозвідкою Нової Британії.

Але втративши всі важливі дані та документи, Семюель змушений був шукати можливості потрапити до Пендрагона і почати діяти. Поки що не зустрів на вулиці Таллахассі Діану.

– І як ви плануєте діяти далі? - запитала Діана.

- Вибачте, леді Штанмайєр, але я не можу вам цього сказати, - похитав головою Семюель.

– Тоді чим я можу допомогти вам? - запитала Діана.

– Для початку… – почав Семюель.

- Для початку? – здивовано підняла брова Діана.

- Так, - кивнув Семюель, - спочатку мені треба потрапити в Пендрагон.

– І як ви плануєте це зробити? - запитав Граймс.

- З цим папірцем, - Семюель покрутив у руках виданий йому документ, - я не можу залишити територію автономії. Але є одна лазівка. Якщо кордон автономії перетинає аристократ, то перевіряють лише його документи. Усіх, кого він назве своєю свитою, перевіряти не будуть.

– Навіть якщо цей аристократ – британець? - здивувалася Діана.

- Закони Нової Британії далекі від досконалості, - відповів Семюель. - Як і закони старої Британії.

Усі з розумінням усміхнулися. Іноді закони не просто не досконалі, а й суперечать самі собі. Як, наприклад, зі зброєю. Як уже було сказано, британці не можуть ввозити зброю до Нової Британії, але при цьому можуть вільно купувати її всередині країни.

- І ви хочете, щоб я взяла вас до складу своєї світи? - запитала Діана.

- Я буду вам вдячний, - усміхнувся Семюель.

- Припустимо, я вам повірила, - сказала Діана. - Що далі?

- Ви мені не вірите... - сказав Семюель. - Що ж я вас розумію, але, на жаль, нічим допомогти не можу. Вам доведеться мені повірити.

– Я запитала: «Що далі?» - вимовила Діана.

- Інформація секретна, - відповів Семюель.

- Зрозуміло, - сказала Діана підводячись зі стільця. Семюель, що сидів на ліжку, також піднявся.

- Ви не могли б відійти від ліжка? - запитала вона.

– Навіщо? - здивувався Семюель.

- Дівчина внизу попросила не забруднити кров'ю ліжко, - сказала Діана. Після її слів Гіл і Граймс швидко вихопили револьвери та направили їх на Семюеля.

- Зачекайте! - запротестував Семюель, виставляючи руки вперед. - Я беззбройний! Ось, - він стягнув із себе сорочку, демонструючи, що під нею немає нічого, крім шраму на пів спини.

- Я б не звернувся до вас, якби цього не вимагав мій обов'язок перед Британською короною та народом Британії!

- Як пафасно, - сказав Граймс, прибираючи зброю. Гіл продовжив тримати Семюеля на мушці.

- Може, опустиш зброю? - Запитав у нього Семюель.

- Тільки після того, як ви все розкажете, - відповів Гіл.

- У нашу останню зустріч, ти не був таким сміливим, - усміхнувся Семюель. Гіл не відповів йому і тому Честер продовжив.

– Добре, я розповім. Є дані старої розвідки, що розробку планів наступу курує граф Меллоні, наближена особа Джорджа Агнуса I. Насамперед слід вийти з ним на контакт.

- Цікаво як? - запитала Діана. – Мені слід заявитись до нього і вимагати віддати плани наступу в ім'я британської корони?

- Є простіший спосіб, - сказав Семюель, - граф Меллоні любити влаштовувати бали та звані вечері. Я думаю, він буде радий бачити у себе на званій вечері британську аристократку.

Діана похитала головою.

- Я розумію, що не можу вам наказати, - почав Семюель, - але мені потрібна ваша допомога. Так, я знаю, що у вас інші цілі в цій експедиції, і ви маєте право відмовити, але ми можемо запобігти війні, розумієте?

- Я розумію, - відповіла Діана, - але для початку нам треба просто потрапити до Пендрагона.

- Звичайно, - відповів Семюель.

- Ми вирушаємо через два дні, - сказала Діана, прямуючи до дверей. – Зустрінемось на центральному вокзалі. І постараєтеся виглядати пристойніше.

- Як накажете, леді Штанмайєр, - кивнув Семюель.

- Ще питання: як ви здогадалися, що я прийшла? - Запитала Діана. – Вікна вашої кімнати виходять на інший бік вулиці.

- Брігітта ніколи не стукає, - усміхнувся Семюель, - вона завжди нахабно відчиняє двері, заходити та висуває претензії або вимагає грошей.

- Зрозуміло, - відповіла Діана, а Гіл чомусь ударив себе долонею в лоба.

- Міяко! - вигукнув Гіл, кулею кинувся з кімнати. – Там же Міяко!

– Хто? - здивувався Семюель.

- Нескот, якого містер Марлоу врятував із рабства, - відповіла Діана.

-А, - вимовив Семюель, - зрозуміло.

* * *

- Господарю! - весело пробелькотіла Міяко. Картина на першому поверсі виглядала яскраво. Біля стійки реєстратора стояв старий стіл зі стільцем та табуретом. На стільці сиділа п'яна Міяко і весело дивилася на Гіла. Бригітта сиділа на табуреті, але вже не могла щось говорити. Вона поклала голову на стіл, пускаючи слину і хропіла на весь хол. На столі стояла напівпорожня п'ятилітрова пляшка віскі та три порожні бляшанки з-під консервованого томатного соку. Порожня склянка Бригітти була затиснута в її руці, що звисала до підлоги. Міяко ж продовжувала пити, весело махаючи хвостом у такт хрипкому голосу зі старого грамофона, який співав про циганку та південну ніч.

– Така смачна… річ, – промовила Міяко язиком, дивлячись на склянку. - Хочете спробувати? - вона простягла Гілу склянку з коктейлем.

- Хтось перепив Бригітту? - здивувався Семюель що спустився разом з Діаною. - Я, якось, пробував, але все закінчилося тим, що це дівчина реготала мені в обличчя, а я шукав найближчий тазик, щоб пробл... кхем, загалом, не вийшло у мене.

- Так, - сказала Діана, - краще утримайтеся від подробиць.

Семюель кивнув і пішов до Брігітти. Він узяв сплячу дівчину на руки та попрямував до сходів.

Гіл намагався заспокоїти Міяко, яка була готова пуститися в танець або, що гірше, запропонувати сумнівну випивку Діані.

- До зустрічі за два дні, - кинув через плече Семюель, - леді Штанмайєр.

- Усього доброго, містер Честер, - усміхнулася Діана Семюелю. Граймс з Гілом уже витягли п'яну Міяко надвір і, поки Гіл намагався вгамувати дівчину, Граймс шукав таксі.