Лінда

- Вона фригідна, - тихо промовила Лінда. Дівчина виглядала втомленою. Відносини з коханкою батька тривали вже два тижні.

- Вона колода, розумієш? - Лінда з надією подивилася на Аманду, але та лише посміхалася. - Я не розумію, як можна взагалі не реагувати на ласки? – продовжила Лінда. – Вона просто лежить. Просто лежить. Тоді в Ральфа я думала, що мені здалося, але ні. Так, вона іноді стогне, але в основному, вона заплющує очі та просто лежить, закусивши губу.

- Тебе це дивує? - усміхаючись, запитала Аманда.

– Я не розумію, що батько у ній знайшов. Зовнішність найпересічніша, в ліжку нуль. Такі жінки приваблюють чоловіків?

– Чоловіків приваблюють різні жінки.

Правду кажучи, стосунки з Авалоною обтяжували Лінду. Вона втомлювалася від цієї дівчини. Рот у неї затикався тільки в ліжку, а так вона говорила про все на світі.

Зустрічалися вони не більше як по три години на день. Потім Авалона тікала, говорячи, що в неї термінові справи: робота, зустрічі з родичами. Лінда розуміла, про кого йдеться. Батько вже повернувся з відрядження і продовжив зустрічатися з Авалоною. А вона брехала Лінді. Це найбільше дратувало дівчину. Авалона спокійно проводила час із Ліндою, гуляла, займалася сексом, а потім, як ні в чому не бувало, брехала, розверталася і йшла до її батька. Звичайно, вона не знала, що Лінда і Дензель родичі, але все ж таки.

Наближалося велике сімейне свято у будинку Крос, і Лінда вирішила запросити на нього Авалону. Та спершу здивувалася. Вона не звикла знайомитися з родичами своїх коханців, а з огляду на те, що вони з Ліндою своєрідні коханці, то їй ця ідея взагалі не сподобалася. Але Лінда була наполегливою та Авалона погодилася.

Правду кажучи, вона сама не розуміла, чому продовжує зустрічатися з цією розмальованою дівчиною. Вона не засипає її подарунками, як інші залицяльники. Але її тягнуло до Лінди. Щоразу, коли вона її бачила, вона хотіла бути з нею, опинитися в її обіймах. Це було, як марення й Авалона намагалася відігнати від себе всі думки, що вона лесбіянка. Але це тривало рівно доти, поки в полі її зору не опинялася Лінда. Її посмішка полонила, змушувала забути про все на світі. Чому ж вона потім йшла від Лінди до її Дензеля? Вона й сама не знала, але в якийсь момент їй набридало товариство Лінди, і вона йшла до чоловіка. Такі суперечності виснажували Авалону. Вона розривалася між двома крайнощами. З одного боку, вона звикла використати чоловіків. Недовго.

За цей час Авалона вже припинила звертати на це увагу. Їй добре з Ліндою, але й непогано із чоловіками. Тому, як вона вважала, з Ліндою має почуття, а з чоловіками розрахунок.

Ось тільки для Лінди їхні стосунки були не більш як розрахунком. І одного чудового дня, Лінда вирішила поставити в них крапку.

***

Двадцять п'ять років весілля. На це свято було запрошено всіх. І дідусь, і дядько Альберт із дружиною Урсулою, батьки Крістофера. Навіть Крістофер прийшов зі своєю дівчиною Меллоні. Альберта та Урсулу можна було порівняти з Дензелем та Лі. Зовні вони були схожі. Урсула чимось нагадувала Лі, хоч і була симпатичнішою. Подейкують, що Альберт був закоханий у свою сестру, тому й вибрав собі за дружину жінку, схожу на неї. Але то були лише розмови. На відміну від Лі, Урсула любила суспільство. У їхньому будинку часто були звані вечори, на яких вона грала на піаніно, скрипці чи саксофоні. Іноді навіть дуетом зі своїм сином Крістофером.

Крістофер і Меллоні. Якби Крістофер підійшов до Лінди та запитав у неї, як їй його дівчина, вона б відповіла, що не знає, бо по смітниках не тягається. Сказати, що дівчина була не вродлива, це зробити їй комплімент. Меллоні була високою. Дуже високою. Зріст Крістофера майже два метри, а Меллоні йому не поступалася. При цьому вона була худою. Такою худою, що в неї навіть не було фігури. Ні спереду, ні ззаду. Чорне волосся було настільки рідким, що через нього просвічувалася біла шкіра голови. Риси обличчя були грубими. Підборіддя випирало вперед, ніс був загостреним. Якби не звертати уваги на сукню та груди, де стирчали дві точки сосків, то можна було б подумати, що Меллоні це чоловік із трохи жіночими рисами у зовнішності, але ніяк не дівчина. Але при цьому Крістофер був закоханий у неї по вуха.

«Авалона не така вже й страшна на її тлі» - подумала Лінда, при першому погляді на Меллоні.

Свято розпочалося у другій половині дня. Хоча Лі планувала виключно сімейну вечерю, але батько наполіг, щоб родичі зібралися раніше. Їхня родина збиралася рідко. Діти перебралися з Техасу до Нью-Йорка, і старий був радий кожній зустрічі. А коли є привід, то й поготів.

Свято, якщо це можна було так назвати, проходило спокійно. Лі та Урсула розмовляли на жіночі теми, Дензель, Альберт та Джейсон вели ділові розмови, обговорюючи ціни на нафту та акції великих компаній. Дідуся Лінди звати Джейсон, хоча вона сама не любить це ім'я. Воно здається їй негарним і грубим і ніяк не підходить дідусеві. Вона б більше була рада, якби його звали Чарльз чи Крістофер. Але Крістофером назвали її кузена, зарозумілого типу з повною відсутністю смаку.

До речі, кузен і його дівчина сиділи осторонь усіх і тихо перешіптувалися. Він щось захоплено розповідав їй, а вона намагалася мило посміхатися. Саме намагалася, бо ту кособоку усмішку з кривими зубами напоказ, важко було назвати посмішкою. Меллоні розтягувала усмішку до вух і нижня щелепа, яка й так випирає, випирала ще дужче. Але Крістофер дивився на неї закоханими очима. Лінда навіть ненароком подумала, що Меллоні відьма і просто приворожила Крістофера. Все-таки він гарний і багатий. Міркування Лінди перервав дворецький.

- Міс Лінда, - підійшовши, тихо покликав він. – До вас прийшли.

– Вже? - здивувалася Лінда і, глянувши на годинник, відповіла, - Хоча, вже час.

Сьогодні на Лінді були сірі бриджі, сіра жилетка та біла мереживна сорочка. Волосся вона зібрала у хвіст з білою стрічкою, залишивши з боків два кучеряві локони. Цей образ вона почерпнула із нещодавно прочитаної книги, «Філософія в будуарі» Маркіза де Сада. Де Сад пропагував абсолютну свободу, його поглядів дотримувалася й Аманда. Вона ж і порадила його твори Лінді. Розкутість та сміливі заяви персонажів маркіза вразили Лінду. Порівняно з ними, всі промови Аманди лише невинні висновки. Звичайно, на дворі двадцять перше століття і мало кого хвилюють моральні аспекти життя, але все одно для Лінди твори Де Саду були справжнім відкриттям.

Вона пройшла за дворецьким із вітальні до передпокою. Авалона мати гарний вигляд. Лінда відучила її користуватися самозасмагою і фарбується як лялька. Природна краса завжди краща за нанесене тинькування. Хоча щодо Меллоні це правило не діє.

- Привіт, - посміхнулася Лінда, обіймаючи Авалону, та відповіла їй взаємністю і дівчата поцілувалися. Дворецькому, що стояв поруч, стало ніяково, і він відвів погляд. У будинку Крос вже всі знали, що хазяйська дочка лесбіянка, але відкрито Лінда вперше виявила почуття.

- Ходімо! - відсахнувшись від Авалони, Лінда потягла її за собою. На Авалоні була бежева сукня футляр до колін із відкритими плечима. Колір сукні не сильно контрастував з розпущеним білим волоссям дівчини. Косметики був мінімум, щоб підкреслити природні риси обличчя.

- Кевін, - звернулася Лінда до дворецького, зупинившись біля повороту, - скоро має підійти ще одна гостя, впусти її, але проводжати у вітальню не треба, вона сама знає, де знаходиться вітальня.

- Як скажіть, міс Лінда, - кивнув дворецький. Авалона навіть не звернула на це уваги.

- Хвилинку уваги! – голосно промовила Лінда, увійшовши до вітальні. Клуби за інтересами замовкли та подивилися на парочку. Чоловіки з цікавістю подивилися на них. Дензель одразу впізнав свою коханку, але постарався не подати знаку. Авалона також впізнала Дензеля і стала помітно нервувати.

Лі була незадоволена появою нової гості. До того ж Лінда тримала її за руку.

– Дорогі гості, родичі! - посміхаючись, почала Лінда, - Мамо, тату! Я хочу вас познайомити із моєю дівчиною. Це Авалона! Я така щаслива!

Останню фразу вона сказала, мало не стрибаючи від щастя.

Настала тиша. Меллоні щось тихо питала у Крістофера, той лише кивав у відповідь. Урсула та Альберт делікатно мовчали. Лі й Дензель переглянулися. Лише дідусь Джейсон щиро посміхався.

– Ми з мамою раді за тебе, – тихо промовив Дензель.

- За вас, - додала Лі.

- Ходімо, - тихо промовила Лінда і потягла Авалону до батьків.

- Авалона, - насилу вимовила дівчина, тиснучи руку Лі.

- Місис Крос, - посміхнулася Лі. Ситуація була дивною. Ні, вона розуміла, що настане час, Лінда виросте і зустріне доброго юнака. Але Лінда зізналася, що вона лесбіянка і привела додому якусь дівчину.

Дензель же лютував. Авалона! Загрався він із нею. Хвойда! Мало того, що з нього гроші качає як помпа, так ще й з донькою спить. Невже вона сама це вигадала, і його Лінда стала жертвою цієї аферистки? Звичайно, тепер вона дівчина його доньки та за мовчання перед Лі вимагатиме грошей. Лі, звичайно, не дурна, і розуміє, що він їй зраджує, але особисто знайомитися з коханкою чоловіка, та ще під виглядом дівчини Лінди! Витончена інтрига, витончена. Але було одне «але» – реакція Авалони на їхню зустріч. Дівчина злякалася, це було видно. Можна списати на факт знайомства, все-таки не в кожній родині приймуть, якщо донька приведе знайомити з батьками не свого хлопця, а дівчину. Але Дензель зрозумів, що Авалона не знала, що Лінда його дочка. Отже, випадковість. Наскільки ж тісний світ? Але це не скасовує того, що Авалона дешева хвойда. Ні, не так, не дешева. Зовсім не дешева.

Дензель обмежився рукостисканням та легким стриманим кивком. Родичі познайомилися з Авалоною лише після того, як спостерігали за реакцією Лі та Дензеля. Атмосфера хоч і була напружена, але завести розмову на абстрактну тему вдалося. Лінда все розповідала, яка Авалона розумниця, як вона працює моделлю і всіляко розхвалювала її. Батьки мовчки слухали доньку. Лі чергово посміхалася, Дензель намагався не виявляти емоцій.

– А як ви познайомились? – з усмішкою спитала Урсула. Вона сподівалася почути щось романтичне. Як і всі інші, включаючи Авалону, яка, на жаль чи на щастя, не пам'ятала їхніх знайомств. Дівчина пам'ятала лише те, що до неї чіплялася якась жінка, а Лінда її відбила в неї. А потім провал і ранок у ліжку.

- Все почалося з однієї розмови з батьком, - почала Лінда. Лі й Дензель переглянулися. «Про що вона?» - дивувалася Лі. Але Дензель все зрозумів. Донька вирішила здати його з тельбухами. Гарна, нема чого сказати. І навіщо він тоді відвертався з нею? Йолоп!

- Розмови з батьком? – здивувалася Урсула.

- Так, - кивнула Лінда, - тоді він зізнався, що зраджує мамі. І я вирішила, будь-що відібью у нього дівчину. Мені вдалося, тату? - останню фразу вона сказала, дивлячись на Дензеля.

- Почекай, - розгублено промовив Джейсон, - як це, зраджує?

- Містер Чандлер, - посміхаючись, почав Дензель, - Лінда жартує.

- Заціпся! – суворо промовив Джейсон, навіть не повертаючись до Дензеля.

- Так, з Авалоною. – сказала Лінда, підводячись.

– Я… я… це… – почала марудити Авалона.

- Нарешті! - блаженно піднявши руки вгору, промовила Лінда. У цей момент у кімнату зайшла Аманда. Вона була одягнена як того вечора, коли вони спокушали Авалону.

Жінка підійшла і ніжно обійняла зі спини Лінду.

– Ти?! - підскочивши, закричала Авалона. - Це ти! - Вона показувала пальцем на Аманду.

- Місис Крос, - з посмішкою промовила Аманда, пестячи Лінду. Та в блаженстві заплющила очі.

- Міс Ламеєр, - крізь зуби процідила Лі. Ця нянька! Вона повернулася в її будинок і вліпила їй дзвінкий ляпас! Вона не відбила чоловіка, вона зробила ще гірше. Вона сприяла ганьбі їх сім'ї.

- Мені теж приємно вас бачити, - посміхнулася Аманда.

- Ти посмів проміняти мою сестру на це?! - закричав Альберт.

- Альберт! – підводячись, промовив Дензель. - Ви не так зрозуміли, це лише непорозуміння. Лінда жартує!

- Не! - сказала Аманда, і простягла Джейсону теку зі звітом детектива. – Тут усі докази.

– А ти ще тут? – нахилившись до Авалони, спитала Лінда. - Забирайся! Хвойдам тут не місце! Інакше я попрошу свого кузена виставити тебе!

- Лінда... - почала було Авалона, але зрозуміла, що краще заткнутися і піти. Вона швидко встала і зникла, вискочивши з вітальні.

Атмосфера у вітальні розпалювалася. Джейсон та Альберт у два голоси вимагали розлучення. Дензель же доводив, що це фальсифікація і підробка.

Урсула намагалася втихомирити чоловіка. Жінці було невтямки, чому Альберт так заступається за сестру. Вона доросла людина і сама вирішить свої проблеми. У неї навіть майнула думка, що ті злі язики мали рацію. Перед весіллям вона чула плітки, що Альберт загорівся до Лі не братською любов’ю й Урсула, яка так схожа на неї, лише заміна Лі.

- Я залишу тебе без гроша! – кричав Альберт.

- Тихіше, любий, тихіше, - намагалася заспокоїти його Урсула.

- Тобі нагадати, на яких умовах ти отримав статутний капітал для своєї компанії? – кричав Альберт. - Тобі нагадати?!

- Про що він, дідусю? - запитала Лінда у Джейсона. Аманда тихо сіла осторонь, намагаючись не заважати. Це справа їхньої родини. Крістофер і Меллоні сиділи осторонь і просто спостерігали.

- Статутний капітал компанії твого батька було отримано від мене, - відповів Джейсон. – Але, як було прописано у шлюбному контракті, у разі розлучення, не важливо, хто є ініціатором, Дензель зобов'язаний повернути всі гроші, видані йому, а також двадцять п'ять відсотків від суми всього прибутку, який принесла йому його компанія. Тоді він з радістю його підписав, але...

Джейсон замовк. Альберт продовжував сперечатися з Дензелем.

– Пробач, дідусю, – тихо промовила Лінда. Тільки тепер вона зрозуміла, що її сім'я на межі розвалу. Як же мала рацію Аманда! Це лише дитяча забава. Забажала дитина, щоб батьки були завжди разом. А вони й були. Батько тримався всіма силами за гроші матері, а вона його кохала. Адже Лі справді кохала Дензеля. Всім серцем, усі ці роки. Двадцять п'ять років! Кохала. А що ж тепер?

Перепалка розгорялася. Дензель все ще щось мямлив, Альберт уже набирав номер адвоката.

– Розлучення не буде! - раптом сказала Лі. - Я кохаю Дензеля.

У вітальні повисла тиша.

— Лі, він зрадив тобі, — сказав Альберт. - Розумієш?

Лі помовчала і промовила.

- Я його кохаю. Такого. І я буду з ним.

Після цих слів Дензель змінився. Вираз його обличчя змінився з переляканого на задоволений. Зізнатися, він злякався. Лі, це Лі, і щойно вона прийняла його бік. Він завжди зраджував, але повертався до неї. Скільки б коханок у нього не було, він завжди повертався до дружини. Вони ніколи не говорили про це, але і він, і вона розуміли, що захоплення на боці хоч і постійні, але вони швидкоплинні, а їхній союз вічний. Він просто давав їй це зрозуміти, повірити в цю казку, розказану не словами. Подарунки, увага, секс. Так, вона здогадувалася чи знала про коханок, але він завжди був поруч. І вона плуталася у своїх ревнощах. Спочатку, її ревнощі дратували Дензеля, але потім він звик до них. А зрештою навіть став використовувати у своїх цілях. Усміхнувся одній дівчині, перекинувся парою фраз з іншою. І все це на очах у Лі. Вона ревнувала. Страшно! Вона починала сумніватися, а він послужливо підкидав їй ще приводів для ревнощів. У результаті вона заплуталася, зраджує він їй чи ні, і просто ревнувала його до кожної зустрічної.

Це було запорукою їхнього щастя. Вона ревнувала, він зраджував, але вони були сім'єю.

- Так, ми кохаємо один одного, - з усмішкою промовив Дензель.

- Погань, - процідив Альберт, пориваючись вдарити Дензеля, але Урсула змогла його стримати.

- Вали звідси, - сказав Дензель.

- Ще чого! - заявив Альберт. – Це не лише твій дім! Так що нікуди я не піду.

– А я й не тобі, – відповів Дензель, дивлячись на Лінду. - Я їй. Пішла геть звідси!

Усі повернулися до Лінди.

- Ти виганяєш свою доньку з дому? – здивовано перепитав Альберт.

- Лі? - здивовано Урсула подивилася на Лі, але та лише опустила голову.

- І після цього ти не погань?! - закричав Альберт.

- Облиште, дядько Альберт, - сказала Лінда. - Я піду. Але тільки поясню, чому я так зробила.

- Давай, я тебе слухаю, - Дензель сів на диван, поруч з Лі та взяв у руки склянку з віскі.

- Пам'ятаєш, нашу прогулянку? - почала Лінда. – Бар, клуб. Пам'ятаєш, тобі тоді ледь морду не набили через ту брюнетку. Але як виявилось, байкери славні хлопці.

Усі слухали мовчки. Навіть Альберт охолонув і сів біля Урсули.

– Знаєш, що мені тоді не сподобалось? – продовжила Лінда. - Те, як ти дивився на ту брюнетку, а потім і на офіціантку у клубі. Згодна, зад у неї те, що треба.

На останній фразі Аманда невдоволено пирхнула, але промовчала. Лі кинула на неї швидкий погляд і відразу ж опустила голову.

- Але я дивувалася, чому ти не дивишся такими очима на маму? Чому якась офіціантка з округлою дупкою тобі краще, ніж вірна дружина? Чим вона краща? Чим привабливіше? Тому, що молодша? Ну, так, вона молодша за дружину, трохи старшу за доньку. Такі критерії?

Дензель мовчав, потягуючи віскі.

- Тоді я вирішила, що примушу тебе покохати маму. План був простий і, як виявилось, наївний. Дізнатися, хто твоя коханка не склало труднощів. Ти не особливо й ховався. Ну так, навіщо ховатися, якщо мама живе роботою та будинком. А ти, до речі, на роботі не затримуєшся. Якщо прогулянки ресторанами та готелями з повіями не вважати роботою.

Денхель хотів розлютитися на таку зухвалість, але раптом Лі взяла його за руку. Вона не хоче скандалу. Добре, потерпімо.

Лінда похитала головою, спостерігаючи за реакцією матері. По суті, мети досягнуто, батьки будуть разом. Вона тому, що кохає його, він, тому що йому потрібні її гроші.

- Відбити Авалону було складніше, але мені допомогли, - продовжила Лінда, подивившись на Аманду. - Ну, а далі ти знаєш, ми стали зустрічатися. І ось що дивне, я не обдаровувала її дорогими подарунками. Я просто кохала Авалону. І вона була зі мною. Ну, і з тобою, але це інша розмова. Я ось що хочу сказати. Мій задум був дитячим і наївним, я це зрозуміла, хоч і пізно. Але я зрозуміла і ще дещо. Жінки здатні кохати. Незважаючи ні на що. Авалона кохала мене. Бо крім кохання я нічого їй не давала. А тебе вона використала. Як ти використовуєш маму. А вона кохає тебе. І я вас люблю. Обох.

У вітальні настала тиша. Дензель опустив очі та невпевнено ворушив губами. Можливо, він хотів зупинити Лінду, сказати їй залишитися, піти назад. Лі з цікавістю дивилася на чоловіка. Інші мовчали, розуміючи, що в цьому будинку він господар. Навіть Альберт прийняв це.

- Ми підемо, - сказала Лінда, повертаючись до Аманди. Вона простягла жінці руку, і та, підводячись, прийняла її. Взявшись за руки, вони вийшли з вітальні.

- Лінда, - Джейсон наздогнав Лінду та Аманду в коридорі, - почекай, я розумію, зараз тобі є куди йти, - він подивився на Аманду, - але знай, я не твій батько, я не залишу тебе.

- Дякую, дідусю, - сказала Лінда, відпускаючи руку Аманди та обіймаючи Джейсона. – Я люблю тебе, – тихо промовила вона.

- Я тебе теж, - сказав він. – А тепер йдіть, тут зараз буде розмова не для ваших вух.

– Навіщо? - запитала Лінда. – Адже мама не хоче розлучення.

- Шлюбний договір великий документ, і там багато чого прописано, - загадково посміхнувся Джейсон.

- Зрозуміло, - кивнула Лінда, - Крістофера та його подружку теж попросите піти?

- Меллоні піде погуляти в сад, а Крістоферу настав час братися за розум і вдаватися в тонкощі сімейного бізнесу.

- Добре, ще раз дякую, я люблю тебе.

- Ти вже це казала, - посміхнувся Джейсон.

Кивнувши, Лінда покинула батьківський дім. Назавжди.