|
На годиннику була пів на восьму вечора. Робочий день добігав кінця. За вікном був прекрасний вечір неділі й Балавян Вардан Вірабовіч вже смакував, як прийде додому, а дружина і молода невістка накриють на стіл. Вони сядуть вечеряти та неспішно обговорять минулий день. Дружина, як завжди, завалить питаннями про роботу, хто був сьогодні, з чим приходив. Невістка крадькома скаже, що з сином все гаразд, що контракт його скоро закінчиться, і він повернеться додому живий і неушкоджений. У двері делікатно постукали, відриваючи старого вірмена від роздумів. Невдоволено зітхнувши, він вимовив з невеликим акцентом. - Заходьте! Двері відчинилися, і в кабінет увійшла гарна висока дівчина. Довгі ноги, витончені стегна, прикриті мініспідницею. Вільна, злегка прозора блузка, під якою виднівся бюстгальтер на невеликих грудях. Довге, до середини спини біле фарбоване волосся, з чорними корінням. Риси обличчя були трохи грубуваті, але це не псувало приємного враження про дівчину, адже вона була майстерно нафарбована, намагаючись приховати недоліки обличчя. |
|
Жовтень цього року видався прохолодним. Вночі на траві виступав іній, надаючи темно — зеленій галявині злегка світлий відтінок. Дивлячись на цю красу з'являється бажання щільніше закутатися в теплу куртку і натягнути на голову шапку. Тому, навіть добре, що ніхто не був свідком нічної прогулянки однієї білявої дівчини. Її довге волосся доходили до щиколоток, а при ходьбі й зовсім волочилися по землі. Сьогодні дівчина вирішив не підв'язувати його, а дати йому волю, лише прикрасивши усипаним дорогоцінним камінням обручем. Вільний вітер підхоплював волосся, граючи з ними, то піднімаючи вгору, то в сторону, то взагалі укутуючи ними дівчину, проявляючи, як йому здається, турботу. Жалісливий перехожий, якого, на щастя в цей вечір не було на узліссі, підтримав би благородні пориви вітру, бо в таку прохолодну погоду на дівчині була легка, майже невагома сукня кольору бірюзи. Напівпрозора тканина не ховала витончених форм фігури дівчини, яка легко ступаючи босими ногами, весело прогулювалася по узліссю. |
|
Вже місяць, як зима заволоділа лісом. Сніг укутав дерева білою ковдрою. Поки всі білочки, зайчата і лосі готувалися до зустрічі нового року, ведмідь щосили хропів у своїй барлозі. Але сьогодні не храп клишоногого міг привернути увагу самотнього (чи ні) подорожнього. Звичайно, який розсудливий подорожній піде в новорічну ніч в ліс, де з порожніми животами зібралися зустрічати новий рік вовки? Але зараз мова не про гіпотетичних подорожніх і їх потенційні шанси стати святковою вечерею зграї замерзлих вовків. Серед дерев стояв маленький ельф, одягнений в зелене пальто, зелену шапочку з бубонцем і червоні штанці. Ельф був зовсім маленьким, можна сказати дитиною. Все б нічого, але його плач, навіть ридання, було чутно якщо не на весь ліс, то на добру половину точно. Як це не дивно, але на плач малюка прийшла тільки молода дівчина. Вона була одягнена не по сезону: легке, невагоме плаття, намисто на шиї та невелика діадема на золотистому волоссі. - Ти чого плачеш, дитинко? - лагідно сказала дівчина, присівши перед ельфом. Малюк, побачивши красиву дівчину, трохи заспокоївся. Він перестав ридати на весь ліс, але схлипувати продовжував. - Я загубився! - сказав ельф і знову заплакав. - Ну, ти ж уже знайшовся, вірно? - посміхнулася золотокоса дівчина. - Ну... так, — відповів ельф. - Тебе як звуть? - запитала дівчина, і, не чекаючи відповіді, представилася. - Мене звуть Аріадна, — вона доклала руку до грудей і, посміхаючись, підморгнула ельфові, трохи нахиливши голову на бік. - Си... Симон, — схлипуючи, вимовив ельф. - Дуже приємно, Симоне, — Аріадна протягнула йому руку, яку він невпевнено знизав. - Ну, розповідай, як ти загубився. |